Ексклюзив з ІІІ-го дня Одеського кінофестивалю від Олексія Уманського, на який Varosh отримав виключне право разом з провідними телеканалами країни.
Йому 87, і він жива легенда. Роджер Корман – режисер, який змінив уяву про методи створення кіно ще в 50-х. Це він допоміг зробити крок в кіно Френсісу Копполі, Джеку Ніколсону і ще багатьом іншим. Тарантіно брав своє натхнення саме з його робіт. Наодинці він протистояв системі Голівуду і творив за кошти, що сам знаходив, але стиль цієї людини породив цілу плеяду пародій. Він має Оскар за внесок у кіно, надзвичайно інтелігентний і приємний співрозмовник.
На даний момент це найпотужніша людина на планеті, з ким я мав честь розмовляти 20 хвилин, хоча по регламенту мав лише 10 :)!
– Вас називають королем фільмів категорії «Б». Як би ви охарактеризували відмінність між цими категоріями? В чому вся сіль?
– Звичайно основна різниця полягає в грошах. Коли я знімав, у мене їх було дуже мало (сміється). Але ідеї, які втілюються в цих картинах, не менш важливі. І через те, що у категорії «Б» слабке фінансування, режисерам доводиться вигадувати щось нове, так з’являються цікаві ходи, які характерні тільки для цього жанру, просто треба якось викручуватись.
.jpg)
– Френсіс Форд Коппола починав свій шлях в кіно завдяки вам. Як ви допомогли йому робити перші кроки?
– Так, я прийняв його одразу до себе в команду. Він тоді ще був дуже молодим, навчався у кіно школі і мав шалене бажання щось робити, а я шукав людину, яка буде мати свіжі ідеї. Френсіс постійно видавав щось креативне. Він став моїм асистентом, так би мовити правою рукою, а отримавши трохи досвіду почав і сам робити унікальні стрічки. Вже будучи на піку кар’єри він запросив мене зіграти епізодичну роль у другій частині «Хрещеного батька». До сих пір ми підтримуємо зв’язок і навіть цього року були у нього на дні народженні разом з дружиною, де добре провели час разом.
– У 1990 році ви зняли свій наразі останній фільм «Франкенштейн звільнений», і з того моменту не знімали нічого, а тільки продюсували картини інших майстрів. А зараз могли б і гроші знайти, і акторів любих залучити, зробити все з 3д технологією наприклад…
– Справа в тому, що я став старішим, а що стосується режисури, то це справа дуже важка! У моєму віці краще працювати головою. Що стосується продюсерської роботи, то вона вимагає більше не фізичних можливостей, а думки. Я готовий зняти кіно знову тільки у тому випадку, якщо у мене з’явиться така ідея, яка змусить мене думати, що тільки я можу це знімати, і воно мені дуже треба. Конкретно в даний час у мене такої ідеї немає, але через 10 хвилин вона до мене може прийти (сміється).
– Відомо, що ви завжди знімали швидко. Ваша стрічка «Магазинчик жахів» був знятий за два дні. За таких умов навряд ви робили велику кількість дублів. Як ви працюєте з акторами?
– Те, що мої фільми творились в короткий термін, пов’язано з тим, що я завжди спілкувався з акторами і намагався з’ясувати основні характери. Актори самі по собі дуже креативні люди, але часто цей креатив знаходиться всередині них. Основне завдання – прийти з ними заздалегідь до спільної думки і зрозуміти те, ЩО вони будуть показувати. Для цього я з ними часто дискутував і ми приходили до консенсусу, і тільки після цього починалась робота цілої команди.
– Що ви думаєте про Ед Вуда, і чи погоджуєтесь з тим, що його називають найгіршим режисером всіх часів. Взагалі, яке кіно для вас погане?
– Чесно кажучи я не знайомий з ним особисто і ніколи не бачив його робіт. Але все одно можу сказати, що не вважаю його найгіршим. Якщо його згадують, говорять про нього, то він має якийсь статус, а ті, про кого не говорять, от вони, мабуть, і гірші.
– Ваші картини протистояли Голівудським епопеям і крупнобюджетним проектам, за таких умов вам, мабуть, доводилось чути багато критики. Як ви реагували на неї?
– Думаю що критика, вона повинна бути… У моєму випадку я її аналізував і робив висновки. Саме тому мої картини були і залишаються цікавими. Деякі журналісти писали, що я народився з критики і з нею йшов весь свій творчий шлях.
– У США ви одним з перших серйозно зайнялись прокатом в кінотеатрах європейських фільмів, що значною мірою було справою ризиковою в плані грошей, адже американський глядач завжди віддавав перевагу вітчизняному виробнику.
– Свого часу мені набридло хоч якоюсь мірою залежати від продюсерів, тому я створив власну компанію, яка могла б зробити мене незалежним в плані грошей і власних думок. Потім мені в цьому допомагала моя дружина, яка і наразі є моєю правою рукою. Я почав фінансувати власні проекти, а окрім того зробив дистрибуцію до США фільмів Інгмара Бергмана, Федеріко Фелліні, Акіри Куросави, Франсуа Трюффо та багатьох інших. Я робив максимально, що від мене залежало для цих режисерів, бо їхні роботи надзвичайно цікаві і важливі для тих, хто дійсно любить кіно.
– В Ужгороді я започаткував «Кінозал імені Стенлі Кубріка». Планую там показати і одну з ваших робіт. Що б ви порадили для перегляду?
– Я б порадив три зовсім різні за жанрами картини. Один з них науково-популярного характеру «Людина з рентгенівськими очима» – про чоловіка, що міг бачити все навколо до кісток. Інший – це «Маска червоної смерті» та «Загарбник». Саме це я пораджу вам сьогодні, хоча можливо завтра обрав би три зовсім інші стрічки, які розкривають різні сторони людського життя.
– У вас є золота статуетка Оскара за внесок у кіно. Де в будинку вона стоїть, чи часто на неї дивитесь?
– У вітальні, але вона трошки далеко прихована. Я хочу її бачити, але не хочеться, щоб це було аж занадто показове місце.
– Останнє питання стосується серіалів. Зараз в Україні багато молоді, та й не тільки підсіли на них. Чи маєте до них повагу?
– Серіали робляться виключно з метою заробити грошей. Після зароблених коштів вони перестають бути цікавими і зникають. Особисто я їх ніколи не робив, бо не вірю в них. Інша справа, що інколи я робив фільми в одному й тому ж стилі, але це зовсім різні речі.
.jpg)
Олексій Уманський, для Varosh.com.ua
Читайте також:
