Наш герой має вкрай примітну зовнішність, екстравагантно одягається та у багатьох безпосередньо асоціюється з арт-пікніком Креденц. І навпаки – арт-пікнік з ним.
А ще його закарпатська мова звучить особливо вишукано та доречно, і дещо з неї ми спробували передати й у цьому тексті, семіотичному.
Роберт Тіводор точно знайшов би спільну мову з Маркузе, Адорно. Його життя мов за їхніми працями – багато складних сумішей та суцільні протести. Креденц – один із них, але ми вирішили про нього не запитувати, аби розповісти більше про інше, важливе.
Я 76-го року з Севлюша, Виноградова. Мій тато – угорець, мама має російське коріння: дід, її тато, із Нижнього Новгорода.
Раз’им ся вчив на електрика, пак на міліцішту. Проробив’им 4 роки у дєтсків комнаті, відділ кримінальної міліції з справ неповнолітніх. То ми не пішло – і я відкрив власний бізнес: займаюся зовнішньою рекламою.
Мені підказали друзі-музиканти з Мукачева, які також цим заробляли на життя.
Тим більше, що я непогано малюю. Взялися за бізнес разом з товаришем з гурту “CordOn”.
Ми заснували його у 2000 році. Грали спочатку альтернативу. Були й пісні з закарпатськими текстами, які сам і писав. Тоді змінився гітарист, і наша музика стала важчою. Та і тексти стали грубішими. Мабуть, то був такий період в житті. Потім я усвідомив, що співаю не про щось суспільно важливе, соціальне, а виключно про власні особисті проблеми. Мені захотілося позитиву.
Гурт “Кордон” проіснував 9 років. Ми виступали не тільки на Закарпатті, а й за межами. Часто у Львові. Були навіть у Польщі. В 2005-ому здобули 2-гу премію рок-фестивалю “Тарас Бульба”.
Я більше музикант, ніж будь-хто інший. Музика, насамперед, для моєї душі, але в нашій країні складно бути музикантом.
На часі займаюся 2 проектами.
Перший – це сольний альбом, де планую зібрати пісні у стилі, як сказав мій друг, ГанджаХапаФанк. Тобто щось на зразок закарпатського регі “Копала’м крумплі”.
Інший проект – це гурт “LIR”, де задіяно 5 людей і який співає про життя, гроші, рутину та необхідність її долати. Репетируємо вже півтора роки по кілька разів на тиждень.
Вони знають: усе, що я роблю, правильно. І завжди мене підтримують. Особливо, у віці, коли мене нічого не цікавило. Це було після закінчення технікуму. Я продовжив навчання в Івано-Франківському училищі міліції та Львівському Інституті Внутрішніх Справ. Батько допоміг.
І коли я вирішив звільнятися з правоохоронних органів, то найбільше переживав, що скаже він. Тато знову мене підтримав і допоміг почати рекламний бізнес.
Батьки ходять на усі мої презентації, концерти. Раніше, коли приходили гості, то батько з мамою обов’язково вмикали записи моїх виступів.
У мене є Олька, і хотілося б разом з нею втілити якийсь проект. Ну і створювати власну сім’ю.
Спершу я ставився до татуювань дещо легковажно, але зараз вважаю, що вони мають відображати мене, їхній зміст має бути кодом. Не всі малюнки на моєму тілі є такими.
Планую зробити ще кілька татуювань. Можливо щось, що асоціюватиметься з Виноградовом.
Колись я думав, що мене забагато для цього міста, але воно так засмоктало, що чим далі, тим більше мені тут подобається. Та і Чорна гора має особливий магнетизм. Вона буквально притягує.
Виноградів розвивається, це помітно відразу.
Якщо перевести усе в музику, то нашому місту пасує щось етнічне, щось своє, що народом обране. Найбільше, мабуть, чардаш.
Ми з жінкою встаємо о 7 ранку, практикуємо йогу.
Дмитро Тужанський, Varosh
Фото: Андрій Кирилюк